Суд продовжив онкологу Бєлоцерковській нічний домашній арешт у справі смерті пацієнта в скандальній клініці Odrex

Печерський районний суд Києва продовжив до 24 грудня дію запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту лікарці-онкологу Марині Бєлоцерковській, яка працювала у скандальній одеській клініці “Одрекс”, де помер місцевий бізнесмен Аднан Ківан, пише Журнал “365 днів”.

Деталі

Онколога Марину Бєлоцерковську і завідувача хірургічного відділення “Одрексу” Віталія Русакова підозрюють у неналежному виконанні професійних обов’язків, що спричинило смерть пацієнта (ч. 1 ст. 140 КК України).

Під час засідання сторона обвинувачення посилалася на висновки судово-медичної експертизи, відповідно до яких пацієнт помер від сепсису 27 жовтня 2024 року.

Варто зауважити, що з травня по жовтень 2024 року він проходив лікування у клініці “Одрекс” у Марини Бєлоцерковської, а також його оперував Віктор Русаков. Онколог зокрема перебувала на постійному звʼязку із рідними бізнесмена і давала свої рекомендації щодо його подальшого лікування.

Як раніше  Журнал “365 днів”, хірург Віталій Русаков після операції не призначив пацієнту антибіотики, що сприяло розвитку у нього сепсису. Окрім того, лікарі вчасно не відреагували на інфекцію, а навпаки в день смерті пацієнта запевняли його рідних, що сепсису у нього немає. 

Тож суд продовжив домашній арешт Марині Бєлоцерковській до 24 грудня. Їй заборонено покидати дім із 23:00 до 5:00. Крім того, підозрювана зобовʼязана носити електронний браслет.

Варто зауважити, що Віталій Русаков, за рішенням Київського апеляційного суду, також перебуває під нічним домашнім арештом. Такий запобіжний захід під час дії “комендантської години” в українських містах означає, що суд фактично залишив обох підозрюваних у справі про смерть пацієнта з тими ж обмеженнями, що діють для всіх українців.

Це, зокрема, викликало обурення у суспільстві, яке підсилюється ще й поведінкою підозрюваного Русакова. Наприклад, після пом’якшення запобіжного заходу Русаков сміявся та жартував, а вже після засідання опублікував у соцмережах селфі з електронним браслетом. Родини загиблих пацієнтів назвали такі дії “цинічною демонстрацією неповаги” до всіх постраждалих, які померли чи відчули значне погіршення здоровʼя через “лікування” в Odrex. 

Нові постраждалі через лікування в “Одрекс”

Смерть Аднана Ківана стала переломним моментом, після якого інші постраждалі від “лікування” в клініці “Одрекс” наважилися говорити. Їхні історії стали основою документального фільму “Осине гніздо”, який показав масштаби того, що відбувається у стінах клініки.

Світлана Гук, чоловік якої помер в “Одрексі”, розповідає, поки він лежав у реанімації, клініка виставляла рахунки по 80-90 тисяч гривень щоденно. Жінка підозрює, що чоловіка могли утримувати на апаратах навіть після клінічної смерті – але не для порятунку, а для того, щоб продовжувати виставляти рахунки. Коли жінка не могла більше платити – їй прямо запропонували віддати документи на квартиру, аби юристи клініки швидко її продали. Після смерті чоловіка клініка, не зупинившись, подала на неї до суду, вимагаючи додатково 900 тисяч гривень. 

Інший пацієнт, Володимир, прийшов в “Одрекс” на операцію, під час якої його, ймовірно, інфікували бактерією Serratia Marcescens. Ця бактерія передається через брудні руки або інструменти. В клініці це не спростовували, заявивши, що “це реанімація – тут можна підхопити все що завгодно”. Така відповідь, може свідчити про розуміння співробітниками, що реанімація у клініці не відповідає заявленим стандартам, не є стерильною, і що це системна проблема, а не разовий випадок. Інфекція уразила 85% легень Володимира, його ввели в медичну кому, він втратив 15 кг. Дружина Володимира  досі повторює, що її чоловік “просто чудом вижив після цього лікування”.

Христина Тоткайло розповідає про батька, якому за наполяганням лікарів “Одрексу” призначили  агресивну хіміотерапію, попри застереження київських фахівців. Вона згадує обіцянки, що “врятують голос і гортань”, і те, як батько повернувся додому вже практично без шансів на життя. Агресивне лікування, на її думку, не просто не допомогло – воно його зламало.

Катерина Бойчук згадує, як відправила маму в “дорогу клініку з доброю репутацією”, а через три тижні забрала її тіло. Мати перенесла операцію, але лікарі, за словами Катерини, так і не змогли визначитись із діагнозом. Щоденні дзвінки вночі, плутані пояснення, нескінченні суми у рахунках – і смерть. Катерина каже: “я вірила цим лікарям, а тепер не довірю їм навіть рецепт від застуди”.

Усі ці історії з різними діагнозами, різними обставинами, різними людьми мають одну спільну рису – відчуття того, що життя пацієнтів в “Одрексі” цінується значно менше, ніж гроші, які можна отримати за “лікування”. Постраждалі та родини померлих говорять про лікарські помилки, про недбалість, про цинізм, але понад усе – про відсутність елементарної людяності.

Поки слідство продовжується, все більше людей приходить із новими історіями. І кожна з них звучить, як новий доказ того, що проблема  значно глибша, ніж окремі лікарі. Проблема, видається,  у самій конструкції клініки “Одрекс”, яка дозволяє таке ставлення до людей, їхнього здоров’я і життя.